• вер. 22, 2017

Наука та Життя в Україні

Професор Анатолій Носовський - Директор Інституту проблем безпеки АЕС України, член-корреспондент НАН України.

Колись у радянські часи видавалися журнали для молоді «Юний технік», «Квант», «Техніка молоді», «Наука та життя». Саме ці видання популяризували наукові дослідження, формували світогляд покоління, що підростає, і, зрештою, визначили й мою професійну спрямованість. Нині в Україні немає подібних журналів, які пропагують досягнення науки, та й сама наука насилу виживає. Назва журналу «Наука та життя» визначило назву цієї статті. Проте йдеться в ній не про наукові досягнення, а про те, що заважає займатися наукою в країні.

В усі часи цивілізовані держави розуміли, що без науки неможливе підвищення життєвого рівня населення і успішний розвиток суспільства. Наука є одним із найважливіших чинників розвитку економіки країни, тому будь-яка державна програма виходу з економічної кризи буде малоефективною, якщо вона не буде базуватися на новітніх досягненнях науки і техніки.

На превеликий жаль, сьогодні Україна не має ефективної державної політики щодо науки. Протягом тривалого часу в країні відбувається руйнування наявного науково-технічного потенціалу, відтік кваліфікованих кадрів із наукової сфери, особливо молоді, падає престиж наукової праці.

Науку неможливо розвивати без державної підтримки. Нерозуміння цієї тези вже призвело не просто до зниження темпів розвитку України, але й до незворотних втрат національних наукових шкіл. У більшості держав навіть у найскладніші роки для країни суспільство й держава розуміли необхідність і важливість професій вчених, лікарів, інженерів, педагогів. У тяжкий час відновлення економіки після воєн та інших потрясінь підтримка науки з боку держави була найбільшою. Було справжнє розуміння ролі науки у відновленні промисловості, технічному і технологічному переозброєнні виробництва, що в свою чергу і сприяло швидкій віддачі. Тепер же, як показує сучасна державна політика, науку в Україні просто знищують. Коштів, що виділяються державою, ледь вистачає на покриття комунальних витрат на утримання інфраструктури та виплату мізерної заробітної плати науковцям.

Незважаючи на те, що у всіх документах МОН України та НАН постійно робиться акцент на залученні молоді в науку, реально для виконання цього завдання не створюються відповідні умови. У першу чергу це стосується рівня заробітної плати, тому в Україні вже довгий час триває процес відпливу умів. Лідерами з прийому наших молодих учених є США, Німеччина, Великобританія, Франція, Канада, Китай. Найбільший інтерес становлять ті, хто здійснюють фундаментальні дослідження і працюють в оборонній промисловості. Тільки держава, в якій при владі перебувають безвідповідальні керівники, допускає падіння рівня розвитку науки і збільшення кількості еміграції науковців. Фінансування науки за залишковим принципом, неефективність державного управління, злидні, високий рівень тіньової економіки, корупція та криміналізація суспільства створили в Україні найсприятливіші умови для еміграції.

За роки незалежності наші вищі навчальні заклади випустили величезну кількість фахівців економічних та юридичних спеціальностей. У кабінетах Верховної Ради, куди не подивися, суцільні кандидати та доктори економічних або юридичних наук. Водночас економіка і юриспруденція країни чомусь перебувають у стані деградації.

Ось один із багатьох прикладів. Коли мене було призначено директором Інституту проблем безпеки атомних електростанцій НАН України, я ініціював проведення фінансового аудиту установи, в результаті якого виявив наявність на території Інституту якогось підприємства, яке використовує його площі через передавання їх в оренду стороннім підприємствам, при цьому ніяких дивідендів Інституту не перераховує. З цього питання я звернувся і до керівництва академії, і до суду. За кошти Інституту найняв юридичну підтримку, охоронну організацію та почав поступово проводити роботу щодо повернення державного майна Інституту. Ми змогли встановити контроль на території Інституту, взяти її під охорону, налагодити пропускний режим.

Проте в березні 2017 року група невідомих осіб у камуфляжній формі з шевронами батальйону «Айдар» та стрілецькою зброєю силою вдерлися на територію Київського відділення Інституту проблем безпеки атомних електростанцій НАН України. Викликана за фактом рейдерського захоплення поліція на такі події не відреагувала: були тільки відібрані письмові пояснення, але сторонні особи зі зброєю, що здійснили проникнення, залишилися на території Інституту

За вищевикладеними фактами до органів Національної поліції подана заява, на підставі якої до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесені відповідні відомості про вчинення кримінального правопорушення. Інститут неодноразово звертався до органів Національної поліції. Зокрема, у провадженні перебувають три кримінальних справи, які, однак, фактично не розслідуються. Правопорушення тривають, а державне майно силою утримується рейдерами за допомогою військовослужбовців батальйону «Айдар».

Органи національної поліції зайняли позицію повного невтручання у незаконні дії і фактично не здійснюють заходи щодо захисту державного майна, яке належить до сфери управління НАН України.

За фактом рейдерського захоплення було направлено листи до керівництва НАН України, РНБО, СБУ, ГПУ та МВС України. У них повідомлялося, що в приміщеннях Інституту знаходяться джерела іонізуючих випромінювань, втрата яких може призвести до виникнення ядерного тероризму, та подано прохання вжити необхідних заходів щодо повернення захопленої території, захисту персоналу та державного майна, а також притягнення до відповідальності осіб, які вчинили незаконне захоплення території. Оскільки до вчинення протиправних дій причетні військовослужбовці батальйону «Айдар», у зв’язку з чим всі інші правоохоронні органи усунулися від виконання своїх прямих обов’язків, було направлено прохання і головному військовому прокурору. Однак Інститут так і не отримав жодної допомоги від силових відомств. Таким чином, наші силові структури зовсім не виконують свої обов’язки з охорони державної власності, і адміністрація наукової установи вимушена самостійно справлятися з цією ситуацією. Де «куратори» академії з боку СБУ, які приходять та відволікають науковців від роботи у мирний час, а коли потрібна їх допомога, ховаються під плінтус? Мабуть вони дуже зайняті розслідуваннями справ Марушевської, Саакашвилі та ін.

З метою запобігання ядерного тероризму керівництво Інституту було змушено домовитися з державним підприємством «Ізотоп» про передачу їм усіх джерел іонізуючого випромінювання, які знаходяться на території Інституту, на що витрачено додаткові фінансові кошти. Адміністрація Інституту не має необхідних ресурсів для боротьби з бандитами і заборонила сторожам та іншим працівникам втручатися в справу щодо повернення захоплений територій та майна до державної власності. Ми вважаємо, що це прерогатива силових відомств, які отримують за свою роботу заробітну плату набагато вищу, ніж науковці, і повинні її відпрацьовувати.

Діяльність Інституту знаходиться під контролем департаменту ядерних гарантій Міжнародного агентства з атомної енергії МАГАТЕ. Під час проведення чергової перевірки співробітники Інституту відмовили інспекторам МАГАТЕ в доступі на територію Інституту, яка перебуває у рейдерському захоплені. Інспектори МАГАТЕ були дуже вражені інформацією, що на такі події, як рейдерське захоплення майна Інституту, що працює на атомну енергетику, ніяк не реагують українськи силові відомства. Для них це – нонсенс! А для України це реалії…

Надії на вирішення проблеми мало. Вже понад півроку група невідомих осіб продовжує незаконно утримувати частину території Інституту, а силові структури нічого не роблять для її повернення. І це відбувається не десь далеко, а в Києві. Багато що можна списати на військові дії на Сході України. А з іншого боку, хто здав ворогові Крим і Донбас? Може, вчені, лікарі, вчителі? Ні! Це зробили силові структури, у яких була зброя і всі можливості задушити сепаратизм в зародку. Так чи можна на них розраховувати в майбутньому? Хочеться запитати, куди йдуть податки, які суспільство платить на утримання цих структур і які не можуть захистити ні рядових членів суспільства, ні навіть майно держави.

Стан науки не може бути незалежним від стану суспільства, в якому вона розвивається. Тому зростання корупції та інші згубні явища, пережиті Україною, не могли не торкнутися і сфери науки. Сьогодні наукові організації НАН України володіють значним майном, що складається з будівель і землі, на якій вони розташовані. Це велика цінність, що за деякими оцінками сягає до 40 млрд $ США. Тому необхідно забезпечувати охорону цієї державної власності силовими відомствами. Інакше скоро може настати час, коли бандити, спираючись на факти безкарності, приберуть до своїх рук не тільки територію Інституту проблем безпеки атомних станцій, але й майданчики самих атомних станцій.

Україну, що володіє природними багатствами, запасам яких позаздрили б більшість європейських країн, родючими чорноземними землями, промисловими підприємствами, атомними станціями, металургійними комбінатами і має працьовите населення, можна буквально за 2–3 роки вивести на абсолютно новий рівень, що гарантував би їй розвиток, процвітання і значне підвищення якості життя народу. Для цього потрібно тільки правильний менеджмент та проведення науково обґрунтованих реформ. Але, як показує досвід, влада абсолютно не потребує науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій вчених. Політики згадують про існування НАН України тільки в період передвиборних кампаній, коли необхідно заручитися підтримкою наукової еліти. Для того, щоб переконатися в тому, чим є наш політичний менеджмент, досить подивитися по телевізору засідання Верховної Ради України. Особливо примітні моменти зняття з парламентарів недоторканності. Соромно за наш політичний бомонд, уряд і особливо соромно за наші силові органи.

Одним із основних завдань на найближчий відрізок часу повинна стати концентрація зусиль усього наукового співтовариства на подоланні зневіри і песимізму щодо майбутнього науки. Якщо Україна дійсно має бажання вивести систему науки на сучасний міжнародний рівень, необхідно провести реформу. І тут не потрібно винаходити велосипед, а достатньо проаналізувати досвід пострадянських країн Європи, які вже пройшли процес реформування науки.

І останнє. У розвинених країнах наука, інновації, технології та освіта є стратегічними питаннями розвитку держави, тому наука, освіта, разом з обороною, входять у цих країнах до стратегічної частини державного бюджету. Тому бюджет України повинен формуватися і враховувати ці перевірені життям постулати.

За матеріалами Укрінформ

Прокоментувати:

Make sure you enter all the required information, indicated by an asterisk (*). HTML code is not allowed.